NV.UA article about AmUkr PAC
Як це робиться в Нью-Йорку. Джед Санден — про настрої в США, президента Трампа і власний проєкт, що підтримує політиків-адвокатів України
24 липня, 09:12
2615
NV ПРЕМІУМ
Читати пізніше
Поділитися:
В березні 2024 року американський підприємець Джед Санден заснував Американо-український комітет політичної дії - організацію, яка займається збором коштів на підтримку американських законодавців в Конгресі, які адвакатують інтереси України. (Фото:VOA)
Автор: Ольга Духніч
Джед Санден, голова Американо-українського комітету політичної дії, — про те, як змінюється ставлення до України у США, що буде, як на виборах переможе Дональд Трамп, і про свою ностальгію по тим 15 рокам, що він провів у Києві.
«Я приїхав в Україну, коли мені було 23 роки, відкрив [газету] Kyiv Post до того, як мені виповнилося 25, побудував медіакомпанію, до складу якої входили [журнал] Корреспондент та [інтернет-портал] Bigmir.net. Сімнадцять років я керував цим бізнесом, звичайно я люблю Україну, і її доля мені важлива!» — емоційно пояснює NV Джед Санден, американський підприємець та колишній впливовий медіаменеджер в Україні.
NV зустрічається з Санденом щоб обговорити особливості просування українського порядку денного в США, бо саме цим тепер займається підприємець, який ще в 2009 році вийшов з медіабізнесів в Україні та переїхав у Нью-Йорк.
На третьому році великої війни він заснував Американо-український комітет політичної дії - організацію, яка займається збором коштів на підтримку американських законодавців в Конгресі, які адвакатують інтереси України.
«Я, як і всі, від початку закупав медікаменти та дрони, а потім зрозумів, що не закуплю стільки дронів, скільки потрібно для перемоги, втім, можу бути ефективнішим в іншому» — додає Санден.
Про те, як це — просувати українські інтереси в американській політиці, як працювати з конгресменами та суспільством, про типові помилки, що роблять українці, в розбудові американсько-українських відносин, а також про перспективу американських виборів та особливості роботи з темою України в виборний період, він розповідає NV.
— Давайте поговоримо про Американсько — український комітет політичної дії, засновником якого ви є. Чим саме займається цей комітет — це лобістська організація?
— Оскільки в Україні не дуже розвинута культура лобізму та політичної адвокації, то дозвольте я вам більш широко поясню, як це влаштовано в США. Є три основні методи політичного впливу на представницьку демократію в США. Перший — це адвокація. Як громадянин, я можу адвокатувати певні питання перед свої представником на національному рівні, вимагати від нього певних дій, залучати інших громадян, привертати увагу до питання — все це адвокація. Як бізнес або іноземний уряд, я не маю таких же прав як громадянин, тому я наймаю свого представника, який відстоює мої інтереси, а я сплачую його послуги — це лобізм.
Те, чим займається Комітет політичної дії - не адвокація і не лобізм, ми, як громадяни США, займаємося фандрайзингом серед інших громадян США для тих політичних фігур, які є прибічниками України в американській політиці. Якщо ви займаєтесь адвокацією, то ви вимагаєте від свого представника дій, якщо ви Комітет політичної дії - ви дякуєте за підтримку України. Якщо б ми щось вимагали від представника, то це було б вже хабарництвом і злочином, тут принципова межа. Ми можемо сказати: «Дякуємо вам за підтримку України». Ми можемо проінформувати, чому підтримка України важлива, але не більше.
Політики зайняті, вони повинні турбуватися про багато гучних проблем, в США це передусім податки, імміграція, злочинність. Тому головна боротьба — це боротьба за їх увагу. Як Комітет, який займається фандрейзінгом, ми можемо казати такому політику: для нас, як для громадян США, багато значить те, що ви підтримуєте Україну, тому ми хочемо вам подякувати та пожертвувати на вашу кампанію гроші. Пояснювати, чому підтримка України важлива і в інтересах Америки, не так складно, бо в США та України, насправді, багато спільних цілей та прагнень, багато наших ідей пересікаються.
— Які основні труднощі у просуванні українського порядку денного в період виборів у Вашингтоні та в США загалом?
— Зрозуміло, що в цей період питання України не важливі для американського народу, всі концентруються на внутрішній політиці. Ви не побачите жодного нового закону щодо України до листопада, скоріше за все.
Але є і хороша новина: кілька місяців тому, коли відбувалися первинні вибори, було багато занепокоєння, особливо з боку республіканців, що деякі республіканці, які голосували за Україну, заплатять за це політичну ціну. Цього не сталося. В Україні теж мають це розуміти, такі лідери в Конгресі, як конгресмен від Небраски Дон Бейкон, або конгресмен від Оклахоми Том Коул, пішли на політичний ризик, підтримавши Україну. Вони вірили, що чинять правильно, але розуміли, що це ризик, і він може коштувати їм кар'єри. І я вважаю, що ми всі зобов’язані подякувати їм за політичну хоробрість та підтримку. Вони ризикнули, але врешті і Бейкон і Коул виграли праймеріз в своїх штатах. Тож українське питання не є питанням, яке може потопити кар'єру, як цим залякували раніше, і це теж хороша новина.
— Американське суспільство продовжує підтримувати Україну, як довго це може тривати після виборів? Чи може певна риторика доволі швидко вплинути на цю підтримку?
— Американці розуміють, що інтереси Америки і України перетинаються. Коли почалася війна, таких людей в суспільстві було 90%, зараз це 70%, але це все одно величезна більшість. В Конгресі також близько 70% конгресменів підтримують Україну. Тож по цьому питанню не відбулося зміни громадської думки. Змінити громадську думку в США взагалі дуже важко. Америка — це дуже велика країна. Coca-Cola витрачає $ 1 млрд на рік, намагаючись змінити громадську думку, щоб отримати додаткові 2% ринку.
З іншого боку, є історія з ухваленням законів, які стають політично значущими, це зазвичай галаслива і брудна справа. І іноді складні голосування відкладаються. І якщо ми можемо зробити що-небудь, щоб допомогти зняти блокування, підтримати лідерів у Конгресі, то це варто зробити. Але ми бачимо що врешті решт американська політика стосовно України розвивається. Ми бачимо як вирішуються питання щодо заарештованих російських активів, санкції проти Росії буде продовжено. Америка ухвалила дуже жорстко сформульований законопроект, щодо вкрадених Росією українських дітей, який є початком спроб чинити тиск на Росію всіма можливими способами, щоб вона звільнила цих дітей.
— На чому українці повинні зосередитися сьогодні в своїй роботі з американцями — суспільством, політиками? Яким має бути наш tone of voice? З ким ми повинні говорити в обох партіях, можливо, в суспільстві?
— Американо-українські відносини продовжують зростати, ми могли бачити в 2014 році, коли почалася війна, це були відносини на дуже великій відстані. І Америка дуже вагалася, чи робити хоч щось. На щастя, за Трампа, ситуація покращилася, тоді були надіслані джавеліни, ця продовжилося за Байдена. Тож ключове слово, яке я б сказав — це «дякую», воно в цих стосунках важливе. «Дякуємо за зміцнення відносин. І що ми можемо зробити ще?». Проєкт підтримки України двопартійний, а тому дуже важливо говорити з людьми з обох партій.
— Яких типових помилок припускаються українці, просуваючи українські інтереси в США? Ви критично оцінили медійний ефект, що його спричинила публікація українського інтернет-видання texty.org.ua щодо проросійських висловлювань деяких американських конгресменів на ставлення певних республіканців до України.
— Для мене некоректно обговорювати помилки українських медіа, але коли українські видання або громадські діячі виходять і використовують провокаційну мову, що ці американські представники — вороги, ці конгресмени — російські шпигуни, то в американському суспільстві це розцінюється як дуже сильні звинувачення на адресу американських політиків, до того ж без жодних документальних доказів. «О, вони написали таке у Твіттері, отже, вони російські шпигуни, вони друзі Путіна» — це не аргумент для американського суспільства, де твої аргументи мають бути вичерпними та доказовими при таких сильних звинуваченнях, це викликає обурення. Зрештою, це робить і нашу роботу з донесення інформації щодо України та українців серед конгресменів набагато складнішою.
— В чому саме складнішою?
— Стало багато запитань: «Хто такі ці хлопці, щоб називати цих американців російськими шпигунами? Де докази? О, він написав щось у Твіттері, це дійсно робить його російським шпигуном? Здається це дуже сильне припущення». Я розумію, що ми любимо і звикли говорити з американцями, які підтримують вас на 100%, але якщо ви хочете зробити не менш важливу справу, то говоріть і з тими американськими політиками, які не підтримують вас на 100%. Називати їх при цьому російськими шпигунами або друзями Путіна — не дуже допоможе. Це звучить дратівливо та болісно.
Скільки допомоги США повинні давати Україні? Тут в Америці - це справедливе питання для дебатів. Ми могли б давати більше. Ми можемо давати менше. Тут немає готового рішення, має бути побудований альянс, вигідний Україні. Нападки на людей на основі несправедливих звинувачень не сприяють зміцненню цих стосунків. Бо замість питання, як нам працювати разом, ми починаємо вирішувати менш нагальні питання — «хто вони такі, щоб обзивати нас?».
— Як ви оцінюєте Дональда Трампа? Якою може бути його політика щодо України, якщо він стане президентом?
— Дуже важко передбачити майбутнє Ми можемо подивитися на послужний список Дональда Трампа, коли він був президентом. Ми знаємо кілька речей — коли війна, ще за президента Барака Обами почалася, той відійшов від Будапештського меморандуму і не дуже допомагав Україні. Перша зброя пішла в Україна вже за Трампа. Доки Трамп був президентом, США відкрили велику військову базу в Польщі, до того був консенсус, що американських солдатів не має бути на землі ніде в Східній Європі. Це був дуже сильний сигнал, незважаючи на сильні російські заперечення, про те, що США готові захистити Польщу. Трамп був дуже відвертим, попереджаючи німців про небезпеку побудови газопроводу Північний потік-2, в цих випадках він був сильним захисником України і американо-українського альянсу.
Я, як і більшість, нічого не можу сказати про майбутні плани Трампа, але як Комітет політичної дії ми працюємо і з демократами, і з республіканцями і будемо працювати у випадку, якщо президентом стане Трамп, або кандидат від демократів.
— В Україні зараз обговорюють кандидатуру Джей Ді Венса, як можливого віце-президента, якщо вибори виграє Трамп. Що ви думаєте про нього і про те, наскільки його точка зору щодо України може змінитися з часом?
— Зараз його висловлювання є застережливими для українців, він дійсно представляє ізоляціоністське крило, але яку саме роль він відіграватиме в адміністрації, якщо Трамп виграє, ніхто не знає, як можуть змінитися його погляди — ніхто не знає. Тому це те, що не можна передбачити, але, незалежно від того, чи переможе демократ, чи республіканець у листопаді, важливо, щоб ви знали, що українська громада та проукраїнські активісти були готові працювати з будь-якою адміністрацією, щоб допомогти зміцнити та розвинути відносини між США та Україною.
— Публічна увага до Венса привернула погляди українців до так званого «іржавого поясу» США, де живе багато виборців Трампа. Але ж водночас, це території, де мешкає доволі багато українців, чи вдається активізувати американських українців на просування українських інтересів в цих громадах?
— Звичайно, така робота ведеться, є українська громада в Огайо, є в Мічигані. Вони політично активні, ми проводили збори коштів для них. Ми співпрацювали з головою українського кокусу, конгресменкою від демократів Марсі Капор з Огайо. Вона була захисницею України в Конгресі протягом двох десятиліть, і ви знаєте, ми проводили збір коштів для неї, і ми підтримуємо її, і ми впевнені, що вона переможе в листопаді і продовжить бути сильним голосом на підтримку України. Конгресмен від республіканців Майк Тернер з Огайо очолює Комітет з питань розвідки. Він — республіканець і одночасно дуже сильний голос на підтримку України. Саме його комітет виступав перед адміністрацією Байдена, наполягав на тому, щоб ділитися розвідданими з Україною. Думаю, українцям важливо знати цих конгресменів та дякувати їм за підтримку, зі свого боку, ми будемо всіляко сприяти їх переобранню на новий термін.
— Чи дійсно для американських політиків та суспільства першою асоціацією з Україною продовжує бути корупція? Зараз ми бачимо цей наратив про корумповано країну як один з найпотужніших, що працює проти нас.
— Корупція дійсно доволі часто згадується в американському суспільстві, коли мова заходить про Україну, і це певний виклик для України ставати максимально чіткою та прозорою, особливо в тих сферах, що цікавлять американців, я пам’ятаю якою Україна була за часів Януковича, і думаю та сподіваюся, що ситуація змінилася на краще, але з цим комунікативним викликом треба працювати, як і з корупцією, якщо вона дійсно є.
— Американське суспільство зараз дуже політично розділене, тому багато лідерів думок, наприклад, Тімоті Снайдер, вважають, що США у будь-якому разі перші півроку-рік зосередяться на своїх внутрішніх конфліктах, внутрішніх дискусіях, а не на зовнішній політиці, це критична втрата часу для України. Чи бачите ви такий ризик?
— Я б не приділяв цьому аж так багато занепокоєння. Суспільство в США доволі складне, партії і в середині можуть бути розділені по низці питань. Вибори завжди пробуджують великий інтерес до політики напередодні, дуже багато емоцій, а потім все вирішується, нова адміністрація окреслює свої плани на чотири роки, і найчастіше після виборів всі зосереджуються на тому, що вони вважають найбільш важливими питаннями для Америки. Так, це, як правило, внутрішні питання, але це не означає, що вони забувають про решту світу, але вони зосереджуються на великому внутрішньому законодавстві. З огляду на це, незалежно від того, чи це адміністрація, яка повернулася, чи нова адміністрація, вони будуть визначати пріоритети і в зовнішній політиці і України у фокусі їх уваги.
— На які важливі групи впливу в Америці українцям варто звернути особливу увагу? Церква, ветерани, хтось ще?
— Напередодні прийняття законопроєкту про воєнну допомогу Україні була дуже сильна інформаційно-пропагандистська робота через церкви баптистів та євангелістів в Америці, і це спрацювало. Я б говорив не про окремі групи, а про регіони, які залишаються поза увагою. Традиційно українські зусилля сконцентровані на Вашингтоні, або на північному сході країни — в штатах Огайо, Нью-Йорк, Нью-Джерсі. Але політична сила в США поширюється на всі 50 штатів, тому дуже важливо працювати з американським півднем. І саме там євангельські спільноти дуже потужні, я б приділяв увагу цьому регіону, де Україну знають не так добре, це б значно розширило підтримку загалом.
— Протягом тривалого часу, ви були впливовим медіаменеджером в Україні, чи шкодуєте ви, що покинули усе це і повернулися в США?
— Я дуже сумую за Україною, мені подобалося там працювати, і я пишаюся нашими успіхами людей з KP Media, з якими я працював, і стосунками, які у мене були протягом 15 років. Мені, безумовно, цього не вистачає. На жаль, за часів Януковича, було нестерпно та майже неможливо керувати медіакомпанією, керуючись своїми цінностями та не зраджуючи їх. Але приємно бачити, що той темний період минув, і зараз вільна преса в Україні є.
— Тоді ви продали медіахолдінг українським бізнесменам, які в свою чергу продали його, через деякий час, людям далеким від цінностей демократії та гідності, які розділяли ви. Чи жалкуєте ви, що так сталося, наприклад, з журналом Корреспондент?
— Сумно бачити нинішній Корреспондент. Це був чудовий журнал, як і видання Bigmir.net, зараз вони радше виглядають як привид минулої слави. Але я дуже радий, що більшість журналістів та редакторів того Корреспондента сьогодні працюють в NV.UA, багато уроків та ідеалів Корреспондента тепер живуть у вашому виданні, можливо, в інших виданнях, це хороше майбутнє.